Пора осіння, гарна і мінлива,
То дощ, то сонце, то туман й роса…
А то сумна, то трішки вередлива,
Але у ній є щирість і краса,
Й довершеність, бо все вона зробила:
Зростила все у полі і в саду.
Й роботою добряче всіх зігріла,
І довела як треба, до ладу.
Тепер іде й милується красою,
Сама ж її і творить залюбки.
То вкриє ранки ніжно пеленою,
То тихо пише ночами казки.
А вранці і довкілля не впізнати!
Воно таке прекрасне, золоте…
То павутинку хоче упіймати,
То поскидає листячко густе.
А в небі синь, аж хочеться злетіти!
Повітря і на травах, й на меду…
Вже зацвіли стійкі й красиві квіти…
І я до осені у гості йду.