Надія Красоткіна

А—Я

Порожні гнізда

З каштана вже листочки облетіли,
Лишилися гніздечка на гіллі.
Пташата з них у вирій відлетіли,
А гнізда залишилися малі
І в небо дивляться в чеканні й думі,
Бо вже нема тут радості й тепла.
Вони вже почорніли навіть в сумі…
Яка ж сім’я весела в них жила!
Пісень співали, як гніздо мостили,
Старались вдвох від ранку до зорі
І пташенят у нім своїх ростили,
Були надії й щастя в тій порі.
Й романтика, захоплення крилате,
Без відпочинку праця, труд щодня.
А серце пташки, на любов багате,
Несло свої тривоги у піснях…
І так щодень… Пташаток годували,
Щоб ті в здоров’ї й ситості росли.
І про любов свої пісні співали,
І в дивосвіт любов вони несли…
А час промчав, усім пора летіти.
Вже й пташенята стали на крило.
Ще б у гніздечку трішки посидіти,
Бо так тут добре й затишно було…
Та ні! У путь, бо літечко спливає,
Попереду дороги ждуть трудні.
Яка пташат тих доленька чекає?
Тож навесні повернуться чи ні?
Порожні гнізда почорніли в сумі,
Бо в них тепер дощі живуть й сніги…
Вночі з зірками гомонять в задумі,
Їм без пташок життя не до снаги.