Яке це щастя жити на Землі,
Потрібним бути і усіх любити…
Перебувати в щасті і в теплі,
Та посміхатись сонечку й радіти…
Потрібним бути, до людей нести
Свої творіння та любов і слово.
У темені бездушній не брести,
А жити мудро, гарно, світанково…
І відчувати всю любов земну,
У квіточці, що подарують люди.
Прихильність ніжну, трепетну, ясну…
І хай в житті це з нами завжди буде.
Потрібність в світі — це як світло дня,
Як теплий дощик в неймовірну спеку.
Як стежка, що веде не навмання,
А в рідний дім з далекого далеку…
Потрібним бути… Чи ж не дивина…
Та це бажання всіх нас повсякчасне…
І, навіть, як на скронях сивина,
Посилиться ще більше і не вгасне…
Бо повноцінне в нас тоді життя,
Як ми потрібні людям в цьому світі.
Тоді надія є на майбуття,
І кожен з нас, мов квіточка в суцвітті.