Була земля квітками вкрита,
Скрізь — сонце, радість і тепло!
Та ось, поглянь, — нема вже літа,
Кудись з туманом попливло.
Мабуть у вирій полетіло
Вслід за птахами вдалечінь.
І листя раптом пожовтіло,
А в небесах чарівна синь.
І стало тихо, зовсім тихо.
Вже ластів’ята не дзвенять.
Лиш падають плоди з горіха,
Листочки з дерева летять.
А трави стали шовковисті
І чути запах полину.
А вітерець в осіннім листі
Співає пісеньку сумну.