Усе життя людина працювала,
Щоб збудувати дім, садок зростить.
Тож сил своїх вона не шкодувала…
Та от війна все знищила за мить…
І вже нема ріднесенького дому,
З плодами персик у садку лежить.
Ще й перебила стежечку знайому,
Що нікуди тепер не побіжить,
Бо вже нема кому по ній пройтися,
Там ніжки босі не пролопотять…
Стежинки наші кров’ю залилися,
А душі… Душі в небеса летять…
Така пора прийшла до нас в країну,
Вбивають, нищать і ґвалтують нас.
В нас відібрати хочуть Україну.
Прийшов страшний, пекельний, темний час.
А де та Правда, по якій нам жити?
Де людяність і добрість? Тільки страх…
А ми прийшли, щоб вірити, любити,
Нести тепло і щирість у серцях…
Прийшли ми в світ, щоб мріяти, любити,
Радіти сонцю й синім небесам…
Всі ми прийшли на Землю цю, щоб жити,
За що! За що, скажіть, це горе нам?