Тож поки ще тривога не лунає,
То хочеться про гарне написати.
Про щось хороше, бо ж душа співає…
Про дощик срібний за вікном кімнати,
Про той сніжок, що впав і встиг розтати,
Лиш щойно вкривши все-усе навколо
Й зумів довкілля свіжістю прибрати
І побілив усе за виднокола.
А зараз дощик цю красу змиває,
Чорніє поле й грядка коло хати
І вже з землі рослинка виглядає,
Це мабуть квіти хочуть проростати…
Так хочеться розповісти про тишу,
Чарівну тишу світлу і жадану…
Бо ж навіть вітер за вікном не дише,
Й ждемо ту тишу всі, як божу манну…
Нема тривоги і уже здається,
Що в світі тихо і війни немає.
Що небо мирне і до нас сміється
Та доброту на землю посилає.
Але не довго радість ця тривала —
Знов почала тривога голосити.
Ракета вража тишу розірвала,
І в когось обірвалось щастя жити…