Прогрес! Прогрес! Він нам приніс багато:
Працюємо ми легко й живемо,
І часу більше, і життя, мов свято,
У мріях все вільніше летимо.
Ми інформацію уміємо дістати
Всього за хвильку, чи за мить — усе!
І що завгодно можемо читати,
І до нових висот нас час несе!
Але не в кращий бік змінились люди,
Щось дороге відходить назавжди…
Погано… Та як далі так і буде,
То в нас тоді побільшає біди.
Бо совість людство почало втрачати,
Мораль тепер давно уже не та.
Суспільство наше треба рятувати,
А це задачка — дуже непроста…
Бо в сім’ях вже давно немає ладу,
Постійні чвари і брудні слова…
Всі знають все, не слухають пораду,
Скрізь зло панує, страх, біль ожива…
Тож виростають діточки ліниві
І некеровані, та заздрісні, і злі,
Без знань й сумління, неуки брехливі…
Так не повинно бути на Землі.
Не можна совісті і мудрості втрачати,
Бо тільки це і робить нас людьми.
А втратимо й Земля почне карати.
Тоді на дні опинимося ми
Й почнемо один одного вбивати,
Вже й зараз гроші в світі основне…
Знецінилась сім’я і батько, й мати,
Та це безслідно людству не мине…
Цивілізації й до нас були чудові,
Та й сліду не лишилося від них …
Ті зникнення були не випадкові…
І це трагедія велика, а не сміх.
Тому нам треба добре пам’ятати,
Що діти наші — майбуття Землі.
Не маємо ми права їх втрачати,
Виховуймо, поки вони малі.