Хтось бо́житься, що любить Україну,
Що він її спаситель, патріот…
Та як же зрозуміти ту людину,
Яка нена́видить її народ?
І українців просто зневажає,
Державну мову теж не визнає.
Сам суржиком убогим розмовляє,
Оце й увесь патріотизм, що є?
То ж ненависті скільки треба мати,
Щоб жити в Україні все життя
І звисока на все і всіх плювати
Без совісті, стида і каяття…
Все українське просто зневажати:
Культуру, мову, думи і пісні…
Її історію прадавню потоптати
І душі добрі, щирі і ясні…
До влади рвуться псевдопатріоти,
Щоб знищити країну до кінця.
І наш народ, і дух його збороти,
І вирвати палаючі серця…
Народе мій, це наша Україна!
І нею ми повинні дорожить.
Вона нам найрідніша і єдина —
Хай мова українська зазвучить!
І наша пісня рідна солов’їна,
Та дух народу вільного летить.
І хай сміється радісно дитина,
Що в Україні довелось їй жить.
Не даймо рідний край наш загубити,
Добром засіймо ниви золоті.
І будемо тоді ми вільно жити,
Й усі щасливі будемо в житті.