Під вечір знову дощик накрапає,
А вітер втих, ніде і не дихне.
І лиш сигнал тривоги завиває —
Це так тривожить і гнітить мене…
Бо я так прагну спокою і миру,
Краси і тиші… Осінь же іде
І розмальовує усе довкілля щиро,
І з нами тихі бесіди веде…
І нам би в спокої, і у красі пожити,
Намилуватись барвами в житті…
І краєвидам чарівним радіти
Та обирати всім свої путі…
Але війна закреслила нам мрії,
І зруйнувала долі й все життя.
У когось обірвала всі надії,
А в іншого забрала майбуття…
А у природи є свої порядки,
Тут поступово змінюється все.
Є загадки свої, й свої відгадки…
А час нестримно всіх у даль несе…