Пожовкло листя й облетіло
І це вже осені кінець.
А серце трохи защеміло,
Підходить туга до сердець.
Бо стало дуже важко жити,
І не тому, що йде зима.
А віє розбратом відкрито
І єдності в людей нема.
І знову ворог топче мову,
Що нам дала свята земля.
І нищить землю цю чудову,
Міста і села, і поля.
І вже в середині країни
Співають ворогам хвалу.
І фронтом вже не йдуть єдиним,
А сіють розбрат і хулу…
Забули голод і погроми,
І висилки в чужі краї
У холод і у буреломи…
Знущались і чужі й свої…
І знову за своє взялися,
Знов з ворогами заодно…
Колись свого не домоглися…
Не можуть в двері, то в вікно…
Тож нищать всюди потихенько
Й на фронті йдуть страшні бої.
Й всередині отак легенько
Підкошують своїх свої,
Щоб воріженькам догодити —
Ніхто ж не знає майбуття…
А треба ж буде якось жити,
Як вилізуть із укриття.