Піду у поле, щоб квіток нарвати
Простих і ніжних, що між трав ростуть.
І буду я їх у букетики складати,
Нехай до мене в дім вони прийдуть,
Наповнять хату вітром і росою,
І звуками, що у траві живуть,
Й своєю первозданною красою,
І хай печаль і сум наш заберуть.
Печальні думи, що прийшли з війною,
Які сьогодні жити не дають.
Бо їх на кожного із нас з лихвою…
Ті думи прибувають, йдуть і йдуть…
Бо кожен день і кожну ніч тривога,
Не знаєш чи до ранку доживеш…
Така сумна тепер у нас дорога,
Й чи до кінця по ній уже пройдеш?
Тож кожна мить — це як дарунок долі,
Тому у поле йду нарвати квіт.
Душею відпочити хочу в полі
І мрії відпустити у політ.
А в полі неймовірні диво квіти,
Вони веселкою чарівною зорять.
Синіє небо, мов волошки в житі,
І неймовірні коники цвірчать!
Свята зелені! І казкове літо,
Яке всі люблять в Україні в нас.
Чарівна музика летить по світу,
А в нас тривога, в нас воєнний час…