Радію літу, літу чарівному,
Що лащиться неначе кошеня,
Деревам, небу, цвіту запашному
І дивині, що радує щодня.
Бо так повсюди надзвичайно гарно
І щедро гріють сонця промінці.
І радості у світі — несказанно!
То ж посмішка в людини на лиці…
Бо все тут щастя-радість викликає,
І квітів веселковий дивограй,
І райдуга що часто в небі сяє,
Й наповнений грибами ліс і гай.
А літо дощиком не раз вмиває,
І сонечком виблискує в росі.
В верхів’ї дуба на органі грає,
І просто розчиняється в красі.
Радію літу…