Нарешті дощик в нас пролопотів,
Дрібний-дрібний, а радості багато.
Хоч молоденьке листячко скропив,
А для рослин це дивовижне свято,
Бо вмив листочки й пелюстки умив
І у повітрі пахне чистотою.
Й садок від цього радісно ожив,
Бо причастивсь водою дощовою.
Та от вологи прагне вся земля,
Ґрунти сухі й коріння висихає…
І стогнуть всі засіяні поля,
Рослина кожна в полі відмирає…
А скільки праці вкладено у них,
А скільки поту, сподівань, надії…
Людської втоми… За який це гріх
Позбавлений врожаю той, хто сіє?
Та сподіватись будемо, що все ж
Дощі пройдуть й посіяне доспіє.
Тож дощику радіємо без меж
І на врожай в усіх росте надія.