Душа, мов пташка, хоче ввись летіти
У нескінчену чисту голубінь.
І хочеться їй сонечком світити…
То що ж чекати? Вже у небо линь
Й неси любов і щастя, ніжність, ласку
І доброту, тепло своїх долонь…
Твори для людства і для себе казку,
І власної душі даруй вогонь.
Роби усе це щиро і сердечно
І добрості нікому не жалкуй.
У світ лети натхненно і безпечно
Й ніколи за минулим не сумуй.
Життя одне, але воно миттєве…
Ніщо на місці в світі не стоїть.
І зрозумій — життя найбільш суттєве!
Раз є життя, то треба світло жить.