Як час летить… Вже й жовтень догорає,
Красою заворожує серця…
А от війна лютує і триває —
Рашистські орки лізуть без кінця.
Хоч сотнями їх б’ють на полі бою,
Їх трупами покрита вся земля,
Ну, а вони непевною ходою,
По трупах пруться на стежки й поля…
Здавалося б, чого у нас вам треба?
Ідіть додому поки ще живі…
І помоліться за життя до неба,
Це ж краще, як лежати тут в траві
І вже не дихати, і вже не відчувати…
Ви гірше звірів, так завжди було…
Яку ж це треба чорну душу мати,
Щоб на землі таке творити зло…
Нам хочеться кацапську гидь прогнати,
Щоб їхнього тут й духу не було…
У мирі й щасті жити й процвітати,
Щоб мир в нас був і радість, і тепло…
Усі ми хочем миру й перемоги,
Щоб в селах і містах лились пісні!
Щоб не звучав страшний сигнал тривоги,
А дні стояли затишні, ясні.
Й краса осіння радувала очі,
Й світились добротою небеса.
І зоряні настали, тихі ночі,
Та заворожувала всім серця краса.