Людина має тільки те робити,
Що вміє і талант до чого є.
Щоб їй відбутись й долю не гнівити.
То й кажуть люди: «Кожному своє».
І лиш тоді вона щаслива буде,
Розкриється, чарівно зацвіте.
Тоді їй віддадуть належне люди,
Хоч це питання дуже непросте.
Бо хтось знайшов себе і твердо знає
До чого прагне серце і душа.
А інший все життя себе шукає,
А заздрість їсть його, немов іржа.
Бо те, в що влізла — то підводить сила
Чи не далось, умом не доросла.
Злетіти хоче, а вона ж безкрила
Й для іншого призначена була,
Але амбіції взяли над нею гору,
Тож думає, що по-плечу їй все.
Хоч думати і схаменутись в пору,
Але гординя вже кудись несе.
Час підхопив і крутить, як пилинку,
А радості — ні людям, ні собі…
Щось сіялось, але немає вжинку.
Від цього всі у тузі та в журбі.
Тому завжди потрібно пам’ятати,
Що у житті для кожного своє.
У небо може лише той злітати,
У кого крила за спиною є.
Життя — театр, а люди в нім — актори
(Повторюю чужі думки й слова).
Хтось має мрію і долає гори,
У когось думка, як вода жива…
У кожного в житті свої дороги,
Тому робити треба, що дано.
Комусь долати кручі і пороги,
А іншому зніматись у кіно…
Робити має кожен те, що вміє,
До чого є талант і мудрість є…
Бо що людина у житті посіє,
То те й збере нарешті — сам своє.