Роки беруть своє… На що я гожа?
Тяжка робота вже не по мені.
Тож я роблю маленьке, те, що можу —
Пишу лиш вірші і свої пісні.
Й комусь я ними серце звеселяю,
Надію, як болить душа, даю…
Комусь на хвильку настрій піднімаю,
Сердечну добрість віддаю свою,
Щоб людям трохи краще стало жити,
Й надія в їхнім серденьку жила.
Щоб люди не забулися любити,
Ну, а в душі побільшало тепла.
Пишу… Пишу… Та хтось і прочитає,
Й повернеться душею до краси.
А хтось у віршах і себе впізнає,
І в серденьку озвуться голоси,
Які колись так щиро зігрівали,
І піднімали, на стежки вели,
Любов несли і ласку дарували
Й найкращими у Всесвіті були.
Пишу лиш вірші, більше що я можу?
В свої роки в атаку не піду…
Комусь застиглу душу розтривожу,
Від когось, може, відведу біду…