Життя непередбачуване, знаю.
Нас доля по стежках своїх веде.
То ж я живу і сподівання маю,
Що не спіткнусь, не загублюсь ніде.
Стараюсь праведно свій вік прожити,
З добром у серці до людей спішу.
Природу вмію і людей любити,
Ніколи словом-ділом не грішу.
Щодня живу в гармонії з красою,
Люблю цей світ і все, що в ньому є.
Обходжу вражу злобу стороною,
Бо у житті в нас — кожному своє.
Живу я мирно в спокої і тиші,
Довкола мене радість і тепло.
Як кажуть в Україні: «Щоб не гірше.»
То ж хочеться, щоб краще в нас було.
Та все змінитись може за хвилину
І повернути в інший бік життя.
Зламати чи звеличити людину,
Піднести до вершин чи забуття…
Таке життя і доля всім керує,
Хоч каже хтось, що доленьки нема.
Бо кожен сам своє життя марнує,
Людина робить все в житті сама.
Воно то так…Та щось таке буває,
Чого не зміниш, як воно прийде…
І все життя, і весь твій шлях ламає,
І справедливості ніякої ніде…
А інший раз — аж очі засліпило,
Летиш у небо в радості й теплі!
Як кажуть люди: «Щастя привалило!»
Й таке буває з нами на Землі…
То доля є, а чи її немає?
Хто скаже точно? Та не скаже, ні…
Ніхто не скаже, бо ніхто не знає.
Та будуть хай шляхи у всіх ясні…