Роки, мої роки… Вас не повернути.
Ви крилом майнули, відлетіли ввись.
І тепер лиш можна в спогади пірнути
Та відчути серцем, як було колись.
А було чимало, бо жила крилато,
Все пішло у далеч: радість, щастя, біль…
А були і будні, та тривоги, й свято,
Маки і ромашки, та рясний кукіль…
Щось уже забулось, гарне щось спливає
І летиш в минуле, повертаєш вдаль.
Б’ється думка-спогад, роки повертає,
Радість навіває, іноді печаль…
Так воно і треба, прожила ж чимало.
Є про що згадати й внукам розказать.
Та у мене завжди серденько співало,
Ну, а зараз спокій, мрії, благодать…
Але це неправда, спокій лише сниться,
Бо душа вже звикла до польоту мрій.
І як тільки вранці сонце заіскриться,
Я уже готова до нових подій.