Від вибухів горять будинки всюди,
Без світла ми лишаємось, в пітьмі,
А в полум’ї війни згорають люди,
І діти залишаються самі
На цілий світ без мами і без тата...
Без захистку, без ласки і тепла…
А в нас душа на доброту багата
До всіх народів на Землі була…
Тепер війна усіх нас зачепила
І зруйнувала щастя, мир, життя…
Сира земля вже сотні прихистила
І в них тепер немає майбуття…
В цей час в Росії раді і сміються,
Що в нас міста у полум’ї війни…
Злорадствують, що в нас ракети рвуться…
Скажіть — це люди? Нелюди вони!
Бо як же можна бідам цим радіти,
Смертям, страхам і злу, що скрізь росте?
В війні страшній невинні гинуть діти,
А ви смієтесь, знаючи про те…
Ви раді і душа у вас співає,
Що цілого у нас нема ніде —
Все знищене, зруйноване, палає…
Та знайте! І до вас біда прийде!
Бо як же можна бідам цим радіти?
Як можна в світ війну і смерть нести?
І перед телевізором сидіти
Та брехні і плітки дурні плести?
Й себе великими ще називати?
Та й справді, ви і є — велике зло!
Найбільше в світі, що тут ще додати?
Це зараз видно й так колись було…
І «велич» ваша в тупості й цинізмі,
У п’янстві, в бруді, що в усій «красі»,
У буйних матюках, в примітивізмі —
Ось тут ви найвеличніші усі!