Ненавидіти й руйнувати — просто,
Не треба думати, бери й круши…
Бо ж сила є і вистачає зросту,
То убивай, руйнуй, пали, души…
Лють шаленіє — розум спочиває.
Та і чи є той розум в голові?
Коли від рук чужих усе палає,
То що тоді твориться в голові?
Мабуть танцюють біси… Як тут знати?
Радіє тупість — без зусиль усе!
Їм хочеться сміятись і стрибати…
А іншим людям це біду несе.
Бо коштів й сил затрачено чимало,
А скільки сподівань й душі тепла…
І от якесь дурне тут поскакало,
І вже руїни, горе, біль, зола…
А як же важко все це будували,
А скільки дум закладено було…
І от дивись — за мить усе пропало:
Будівлі, мрії і людське тепло…