Ця істина відома всім давно,
То ж кожен має добре пам’ятати —
Дається людям долі полотно,
Й ти сам по ньому мусиш вишивати
Узори різні, що кому прийде:
Блавати й маки, ружі і калину,
Свою стежину, що у світ веде,
Симфонію душі свою, єдину…
І той рушник, що вишив за життя,
Повинен виглядати бездоганно,
Бо вже назад немає вороття,
Й це зрозуміти маєш дуже рано.
Щоб всі узори правильні були,
Без вузликів шиття лягало рівно.
Щоб всі події квітами цвіли,
Тому в житті усе роби сумлінно,
З любов’ю в серці, з щирістю в душі,
І з мудрістю торуй свої стежини.
Примарних мрій догнати не спіши,
Все розмірковуй, зважуй щохвилини.
Дає нам доля біле полотно,
По ньому кожен з нас щось вишиває…
І хоч старається без міри — все одно,
Який узор там визріє — не знає…