Всі хмари вилились. Їх більш немає
І сонечко всміхнулося з небес.
Високе небо чисто синню сяє,
І зараз в світі стільки є чудес,
Лише встигай побачити й почути,
Як квіти розкривають пелюстки,
Нечутно з нірки хтось зумів шмигнути,
А на стежині граються звірки,
А в піднебесся ластівка знялася
І стала комою. А ось іще одна…
Тепер над гаєм пісня пронеслася,
Одна весела, інша — геть сумна…
Ось вітерець гойдає гілку вишні,
Немов на гойдалці, пташа на ній.
Півонії розквітли пишні-пишні,
То ж придивись, прислухайся, постій,
Не поспішай, бо інша кожна днина.
То ж закарбуй у серці кожну мить.
І в пам’яті залишиться світлина
І подих вітру, що в гіллі шумить.
Це все наш рідний край, святиня,
Яку віками люди берегли…
Ми в цім краю — господар й господиня,
Тут наші давні пращури жили.
Ну, а тепер живуть тут наші діти
І ми живемо. Так вже повелось…
То ж треба рідну землю цю любити,
Щоб внукам нашим легко тут жилось.