Які бувають дивовижні долі,
Хоч люди ми, та різні на Землі.
Хтось сам один, немов билинка в полі,
А хтось купається у радості й теплі.
Хтось інвалід без мами і без тата,
І все в житті не так пішло й не те…
У когось тих нещасть аж забагато,
А в іншого дитинство золоте…
У когось не життя, а справжні муки,
Страждання й біль і просвітку нема…
Хтось пережив сум, втрати і розлуки,
І світ для нього — холод і зима.
Тож світ до всіх по-своєму сміється,
Та жити кожному з нас хочеться в теплі
І в радості, але не всім вдається
Створити рай свій на святій Землі.
Життя людей — це справді диво дивне.
Та нас гризе питання з юних літ
Тривожне, вічне і, мабуть, наївне:
Для чого ми приходимо у світ?
Для чого ті випробування долі,
Душі терзання, вічна метушня?
Тож ми усі, як та билинка в полі,
Що розтоптати може хтось щодня.