Як пахнуть яблука в саду,
А вечори, мов оксамити.
Я ввечері у сад іду,
Щоб в нім спокійно відпочити,
І спокоєм, що в ньому є
Своє єство заполонити.
Згадати, що було і є…
І в цьому світі далі жити.
Бо світ тривожний, йде війна,
Нам горя випало чимало.
Історія у нас сумна…
А серце іншого бажало.
Ми всі летіли до мети
І вірили в майбутнє щиро…
Та от не можемо дійти,
Бо йде війна, немає миру…
А мрії в нас були ясні,
Ми їх ретельно наближали…
Та от прийшли часу сумні,
В нас щастя вороги украли…
І я в вечірній сад іду.
Там стиглі яблука і груші.
Свою розраду там знайду…
Сади лікують людські душі.