Світ дивовижний і Земля казкова,
І люди в ньому… Чи ж не дивина?
Краса повсюди радісна й чудова
І вічні зміни — осінь і весна,
Зима і літо… Ну хіба ж не диво?
Чарівна казка. Холод і тепло.
І в кожен час по-своєму красиво…
По-іншому і бути не могло.
Одна за одною хмаринок цілі зграї
По небу вічному на синім тлі…
Легкі і ніжні тихо пропливають —
Краса одвічна на святій Землі.
Пливуть кудись вони удаль безпечно,
Куди їх хвиля вітру поведе.
На них дивитись можна безконечно…
І хто від них свій погляд відведе?
Бездонне небо, в нім немає краю,
Безмежний простір! В нім така краса!
І там веселка іноді буває,
І бурі, й спокій, й інші чудеса…
Світ дивовижний! От би все пізнати,
Заглибитись в ту вічну таїну…
Та люди ще не доросли, щоб знати.
Нам треба років — сотню не одну…