Село, село… Ріднесенька колиска
Мого народу і душі його…
Тож пам’ять іноді вогненно блиска
Щоб повернуть людину до свого…
Що у дитинстві серце чарувало,
Давало сили і несло тепло,
Що соловейком навесні співало,
І первоцвітами так радісно цвіло,
Веселкою над ставом вигравало,
А в полі колосилися жита…
І в українську душу закладало
Матусі пісню, що була проста
І ніжна, й чиста, світла і барвиста,
Як літній ранок, казка чарівна…
Тоді душа народжувалась чиста
І дуже світла, як сама весна.
Тому не можна, щоб село вмирало,
Бо там народжувалось диво й чудеса,
Традиції… Там воля нутрувала
І вишивки народної краса…
І все найкраще, просто дивовижне,
Там мрії дарувала тишина…
І серденько ставало щире й ніжне,
З’являлась дума світла і ясна…