Скажіть мені

Планета в нас жива — це безперечно!
Розумні й мудрі люди є на ній…
Працюють, вчаться і жили б безпечно,
Якби не заздрість і не гонор свій…
Якби не гроші розум заступили,
Й не ті паскудні людські сім гріхів…
Жили б собі гарненько й не тужили,
Й життю б раділи кожен як умів.
Та все не так… Бо хочеться багатства
І чванство розпирає звідусіль.
І вже нема ні доброти, ні братства,
І сиплеться на людські рани сіль,
Бо хочеться своє щось доказати,
Поверховодити, щось довести усім.
Та більше ще багатства нахапати…
Таке от є в характері людськім…
А щось хороше для людей зробити…
Того нема, бо все собі гребуть.
Хіба по-іншому не можна людям жити?
Та, мабуть, ні… Вони біду несуть…
То роблять зброю, щоб усіх вбивати,
То голод творять, то війною йдуть…
Несуть біду, уміють катувати.
Й ніяк до мудрості людської не дійдуть…
Тож звірі кращі, бо вбивають тільки
Тоді, як до спини прилип живіт…
Й не всіх підряд, а рівно трохи — стільки,
Щоб лиш від голоду не меркнув світ…
Тому скажіть, хіба розумні люди,
Якщо війна довкіл палахкотить?
Якщо свій вид людський вбивають всюди
І не дають нікому мирно жить?
Скажіть мені…