Скарбів у мові — просто не злічити,
Вона багата, світла, чарівна!
І як без мови рідної нам жити,
Коли вона живильна, як весна!
Та як весна вона нас надихає,
Дає нам силу, міць і всі дива.
До боротьби за волю закликає,
Бо рідна мова вічна і жива.
Нам не давали нею говорити,
На кпини піднімали всіх — було…
А як без мови українцям жити,
Коли у ній і сила, і тепло,
І рідна пісня, що завжди лилася,
Як повноводна і дзвінка ріка.
І нащо мова нам чужа здалася,
Коли у нас є рідна і дзвінка,
Свята і чиста, щира, материнська,
Багата й світла, наче небеса!
Найкраща в світі, наша, українська!
У ній весь світ, надія і краса.
Її нам дав Господь, як повелося,
Він кожному народу дав своє.
Та от сусіду нашому здалося,
Що він над богом в небесах снує.
Тому себе звеличив він брехливо,
Й пригнічувати став усіх і все.
І землі загрібати став квапливо,
Та бумеранг своє ще принесе
А наша мова, чиста, веселкова
Собі дорогу квітами встеля!
Вона така прекрасна і чудова,
Що нею заспіває вся Земля!