Живеш собі і мрієш про красиве,
Ніколи людям не несеш біди.
Навколо тебе світ, неначе диво,
Багато неба, сонця і води…
Насправді у довкіллі все казкове,
Неначе хтось намалював це все.
Бездонне небо просто волошкове,
В нім сонце теплі промінці несе
І вітерець легенький повіває,
А сніг-сніжок потроху розтає.
І перша квіточка з-під снігу визирає
І в цьому справді щось казкове є.
Бо йде весна красива й дивовижна
І від тепла все скоро зацвіте.
Тут кожного зустріне квітка ніжна,
І паросток маленький проросте…
Та йде війна й нам не дає спокою,
Бо кожен день хтось гине на війні.
Як впоратись з жорстокою бідою?
Як пережити дні оці страшні?
А ворог лізе і не затихає,
Він радість здобуває у війні.
Щасливий вже від того, що вбиває.
І серця цей народ не має, ні!
Він все довкола прагне зруйнувати,
Все, що створили люди — геть, дотла.
Московія не здатна будувати
Й ніколи доброту нікому не несла,
Лиш голод, страх, біду і різні чвари,
Й своїх дітей теж родить для війни.
Наносить всьому світові удари…
Країна не від Бога, а від Сатани.