До благ усіх людина вмить звикає…
І як їй жити, коли благ нема?
Надовго раптом світло пропадає,
Тепла немає… А кругом зима…
І холодно, і темно, і безлюдно,
Ніхто далеко з хати вже не йде…
А вдома теж і холодно, і нудно…
Все разом до безумства всіх веде…
І що робити? Як нам далі жити?
Яка гірка нас доля далі жде?
Скоріше б ворога — падлюку розгромити,
А він щось не дівається ніде…
Все лізе й лізе тисячами просто...
Чого і нащо? І скажіть, за що?
Не можна здихатись, як саранча, короста…
Не думає ніхто і ні про що…
Ідуть по трупах, навіть не питають,
Чого лежать їх друзі на землі…
Вони і самі ляжуть, добре знають…
Але не хочуть жити у теплі,
Йдуть на війну сусідів убивати,
Бо їм дадуть за вбивство копійки…
Яку ж гидку натуру треба мати…
Яким мерзенним треба буть, таки…