Мінлива осінь, з радістю й журбою,
І з дощиком, що тугу навіває.
То з квіткою чарівною, ясною,
То з морозцем, що вранці обпікає.
Така вона… То жовта і блискуча,
То помаранчева і аж червонувата.
То з хмарами і просто холоднюча,
Та на любов і ласку так багата…
А нині сонце! Все довкіл сміється
А квітів скільки! Просто незбагненно!
Відходить жовтень, навіть й не здається —
Красиво всюди, щиро і натхненно.
Відходить жовтень, але ж чи не диво,
Довкола все в чарівному цвітінні.
Ще так тепленько й дуже скрізь красиво
Все в кольоровому палахкотінні.
Красива осінь і хіба ж не чари,
Куди не глянеш — серце завмирає.
То синє небо, то у ньому хмари,
Скрізь срібне літо бабине літає…