Скінчилось літо. Небо засиніло
І хризантеми білі зацвіли.
Потроху птаство в вирій відлетіло
Й тумани над рікою попливли.
Ще вдень гаряче сонце припікає,
Та вранці роси холодом печуть…
Що ж, літо теж у вирій відлітає
І квітами собі встеляє путь.
Цвітуть, мов зорі, айстри пречудові
Та манять розмаїттям кольорів.
Срібляться щедро роси світанкові…
І ранок прокидатись не спішив,
Бо шкода літа. Швидко відлетіло,
А ще погрітись хочеться в теплі.
Та літо ще раз сонечком пригріло
І залишило спогад на землі
У квітах, в росах, у красі чудесній.
Подарувало радість і тепло.
І попливло у синяві небесній…
Його неначе й зовсім не було.
Отак от літо і в житті людському
Проходить швидко і удаль снує.
Співало, гріло, грало, а потому
Якось неждано осінь настає…