Їх очі дивляться у серця глибину.
В них стільки болю, відчаю, печалі.
Ці воїни пройшли через страшну війну
І знов воюють, в бій ідуть і далі.
В очах тривога й смуток, болі і жалі,
Що пережито — на віки б хватило…
Лежать їх побратими у сирій землі,
А їм от й досі жити пощастило…
А скільки радості було в них до війни,
Сміялись очі, іскорками грали!
Чиїсь кохані, любі, мамині сини…
Вони любили, віддано кохали…
І от війна, біда змінила все в житті,
За ними смерть щомиті тут чигає.
Руїни, біль і зло тепер на їх путі,
А завтра що? Ніхто цього не знає…
От повернути б все так, як колись було,
Щоб мирне небо угорі ясніло.
А в серці — щастя, добрість, радість і тепло,
Й щоб на душі ніколи не боліло…
Та от в минувшину немає вороття,
А попереду бій в містах і в полі.
Такі сьогоднішні реалії життя,
І зламані навіки людські долі…
В очах їх біль і сум, та смуток назавжди,
Нема тепер в них іскорки живої.
На них припало стільки горя і біди
Нема сторінки, більш як ця, сумної…