Як добре, кого сором не гризе
І серце не пече, не спопеляє,
Як гад холодний в душу не повзе,
А от мені часами так буває

І хочеться умерти раптом, вмить
І на молекули розпастись в ту ж хвилину.
Щоб не було мене, бо нащо жить?
Моя душа горить із середини.

І так болить, що вам не розказать,
І щось ту бідну душу рве і гложе.
За що і нащо мушу так страждать?
А справитись з собою я не можу.

Мене ж ніхто і скривдить не хотів,
Не мав і в думці — я це точно знаю.
Одна деталь, а світ весь потускнів,
Куди себе подіти — я не знаю.