Сьогодні рік, як тата вже немає,
Та по собі він добрий слід лишив.
Його гармошка вже відпочиває,
А з нею він усе життя прожив!
Було міхи розтягне, заспіває
І ноги прямо просяться в танок.
Весела пісня навкруги лунає
Й до серденька людського робить крок
І в саму душу щиро заглядає,
Бо від душі веселої летить.
Та нашого рідненького немає,
Йому б іще хоч трошечки пожить.
Та доля невблаганна в небо кличе,
Десь вік записаний усім на небесах…
І наше серце чайкою кигиче…
Бо перехід у вічність — завжди страх…
Втрачати найрідніших — це жахливо,
Хоч поруч йшли та все ж не набулись…
Батьки і діти — віковічне диво.
І от уже навіки розійшлись.
Та залишились спогади чудові,
І їх не може стерти навіть смерть.
Душа летить в буденні дні й святкові,
Де все любов’ю сповнене ущерть.
Як папою ми тата називали,
Він нас високо вгору піднімав,
Як ми з ним мріяли, сміялися, співали
І як він нас щасливо обнімав.
І хай у засвітах тобі там легко буде,
Бо ти найкращого у Бога заслужив.
Про тебе пам’ятають добрі люди,
Ти чесно й мудро все життя прожив.
Спасибі, тату, за твою турботу.
І в небо лине туги вічний дзвін.
І за життя спасибі, за роботу…
Доземний ми шлемо тобі поклін.