Читаю різні спогади про школу
І в кожному любов є і тепло,
Дитинство, що не вернеться ніколи…
А скільки щастя й радості було!
А скільки безтурботності і сміху,
І щирих слів, людської доброти…
А різних ігор дітлахам на втіху.
Тих спогадів ніяк не обійти…
Був навіть страх, що мусили збороти,
Були і прикрощі… Та ми ж усі росли
І мусили здолати повороти,
Щоб душі загартовані були.
У школі всі себе ми гартували,
Мужніли, мріяли, до мрії йшли,
Характер, силу волі формували.
І в школі ми собою всі були.
Але в душі лишилось найсвітліше —
Дитинства сонце, юності тепло…
Тож школа людям, мабуть, найрідніше,
Що у житті у кожного було.