Спокійно жити не дає тривога,
Вона надії, мрії палить всі…
Вона прийшла до кожного порогу
І причаїлась навіть у росі,
Якою милувались ми щоденно,
Як бігли стежкою в’юнкою до ріки…
В якій красу ловили ми натхненно,
Й були щасливі на Землі віки.
Та от тривога все нараз змінила,
Заставила нас бігти в укриття…
Забрала в нас красу, натхнення, крила…
Війна в нас забирає і життя…
Приносить всім тривогу повсякчасно,
Бо кожна мить нам смерть, біду несе…
Життя скінчитись може передчасно
І для людини стане чорним все.
Війна — це страх, біда людська і горе,
Тому спинити треба нам війну.
Зло розділило людство, наче гори,
Межу проклало і гірку, й сумну.
Не треба нам ні війни, ні тривоги,
Словами ж можна вирішити все!
Звертаюсь на колінах я до Бога,
Хай в людські душі мудрість принесе!