З дитинства пам’ятається не все,
Бо дріб’язки душа не пам’ятає.
Та спомин все одно туди несе,
І часом він, як хвиля, нагортає.
І обнімає, і тепло дає,
Й любов таку, що й зараз пригортає.
І магія така у цьому є,
Що довго потім вже не відпускає.
Бо там і мама, й тато молоді,
А ти при них купаєшся в любові.
І хоч вони постійно у труді,
Але любов свята у кожнім слові,
У поруху батьківської душі,
У посмішці чарівній й пісні мами.
Любов — всього найкращого рушій,
Вона навіки залишилась з нами.
Тому і зараз щастя додає —
Тебе так щиро й віддано любили.
В любові магія одвічна є,
Що додає завжди людині сили.