Співають росіяни про війну,
Про гіркоту душі і втрати.
Про ту колишню люту і страшну…
Як ви могли нову війну почати?
А почали, в наш рідний край прийшли…
Взялися нас громити і вбивати.
Колись ми з вами друзями були
І разом, чесно вміли воювати.
А що тепер? Забулося усе?
Гординя ваші душі засліпила?
Воєнний вітер гіркоту несе
І обриває нашим дітям крила…
І забирає душі в небеса,
А землю на частинки роздирає…
Втрачає зміст уся земна краса,
Лиш щем та біль у нас в душі палає.
Як ви могли почати цю війну?
Вам у Росії що, землі замало?
Ви душу чорну маєте й страшну,
А пам’ять, мабуть, зовсім відібрало…
Загарбниками в край до нас прийшли,
Готові убивати і душити..
Убогі ви… Й убогими були,
Та ми хотіли просто в мирі жити.
Ну, а тепер поваги вже катма,
На вас нам очі ця війна відкрила:
Нема в вас честі й совісті — пітьма
І дика лють, та ще брехня і сила,
І ненависть, що душу роз’їда,
І зверхність, що усіх вас розпирає…
Народам від Росії лиш біда
І цілий світ про вашу ницість знає.
Та ви герої у своїх очах,
Як сила є, то розуму не треба.
А в світ несете всюди смерть і страх,
Як ненаситне вороння із неба.
Співають росіяни про війну.
Та хочуть цілий світ завоювати…
І моляться на свого Сатану…
Самі ж собі не можуть ради дати.