Сумує осінь дощиками тихо,
Веселим бути нині просто гріх,
Бо в нас війна, розперезалось лихо
Й сьогодні людям просто не до втіх.
Бо скрізь погроми, хтось лишивсь без хати,
А хтось каліка, хтось без рук чи ніг.
А хтось по світу мусить мандрувати
Серед холодних і чужих доріг.
Війна, що росіяни розв’язали,
Спустошила усе: і долю, й дім…
Вони все нищили, дітей вбивали…
І це було, неначе в сні страшнім…
Та це не сон — реальність, справжнє лихо.
Ніхто повірити очам не міг.
Що підповзе до нас друг-ворог тихо…
А він вночі підповз й напасти встиг…
Така реальність. В Україні горе,
Багато мук, тривог, біди і сліз…
Людського болю і печалі море…
Осіннє листячко спадає із беріз
І плаче осінь тихими дощами,
А тут колись лунав дитячий сміх
І сонечко іскрило промінцями,
І щастя просто сипало до ніг…
Але війна посіяла тривогу,
Забрала мрії навіть у дітей.
Та ми здобудем славну перемогу
І хлібом зустрічатимем гостей!