Якісь непевні в мене почуття,
Я все ніяк не можу зрозуміти…
Нам лише раз дається всім життя.
Чому ж ви прагнете усіх нас вбити?
Чому вам крові хочеться? Чого?
У цій війні поляжете й ви самі.
Раби слухняні в варвара свого,
Що лізуть в бій, неначе не при тямі…
Отямтесь, в кого глузд здоровий є…
Хто відчуває ще в собі людину.
Тож краще збережіть життя своє,
Бо кожен з вас у цій війні загине.
Багато вас і зброя в вас міцна,
Нас набагато менше, й менше сили.
Та Україна в нас лише одна
Й ми не дамо, щоб ви по ній ходили.
Бо це наш край, свята нам сторона,
Тут рідне все: ліс, поле і джерельце…
І Україна рідна в нас одна
Й до неї прикипіло наше серце.
Ми не відступимо в цій боротьбі
До подиху останнього, тож знайте —
Не схилимось в поклоні і в журбі.
Ми вільні люди — це запам’ятайте!
То ж поверніться, поки ще живі,
До діток і до рідної вам хати.
І тишу слухайте та краплі дощові…
Відкиньте зброю! Досить воювати!