Парад в столиці… І війна на сході…
Живемо в різних вимірах усі…
То ж припиніть це пекло, годі! Годі!
Почнімо жити в мирі і красі.
Спиніть війну, відкиньте супостата,
Що нашу землю на шматочки рве.
Нам не потрібна ця війна проклята!
Щасливою людина хай живе!
Це крик душі! Але ніхто не чує…
Війна для влади вигідна, таки.
Народ страждає, наш солдат воює,
А ці відпочивають, лайдаки…
Росія Крим взяла й Азовське море,
А влада і бровою не веде…
В країні безробіття, людям горе,
А молодь всю на захід шлях веде,
На заробітки, щоб хоч як прожити,
Хоч і освіту вищу здобули…
Там будуть прогинатися й тужити,
А тут би всі придатися могли…
Але нікому молодь не потрібна,
Та й люди не потрібні взагалі…
З старих очей не раз сльозинка дрібна,
Для них тепер майбутнє у імлі…
Як вижити? Прожити вже не сила,
Бо ж пенсії до тупості малі…
Людина вік увесь свій проробила,
І віддала всю силу цій землі,
Та зайвою своїй державі стала,
То ж влада геноцид такий веде…
Щоб залишилось люду зовсім мало,
Вже зараз сіл лишилось де-не-де…
Повсюди захаращення, руїна…
Покращення… Добробут де наш, де?
Потроху помирає Україна,
Але парад у Києві пройде…
І що ви показати ним хотіли?
Всю міць і силу? Але де ж вона?
Все знищили і душу отруїли…
І п’ятий рік на сході йде війна…