Сьогодні в нас звучать не серенади

Сьогодні в нас звучать не серенади,
Сирени виють в небі без кінця.
Та ворог вже позбавлений бравади,
Бо зупиняються від кулі їх серця.
Бо йшли чого? Хотілося наживи?
Легкої слави? Чи чого ви йшли?
Ви знали, що нема тут перспективи,
Тут ваших орків тисячі лягли.
І ляже ще, якщо не відійдете,
Раби нікчемні, паразити зла.
Ви в п’яному дурмані всі живете,
І під п’ятою у свого козла,
Який і за людей вас не вважає,
Шле на погибель у чужі краї.
На вірну смерть усіх вас наражає,
Аби підтримати амбіції свої.
І ви, мов вороння криклива зграя,
Убога маса в небі летите.
А що вас тут на кожного чекає,
Ви хоч би раз подумали про те?
Ні! Не подумали, вам лиш би воювати,
Бо в вас до праці потягу нема,
Лиш красти, пити і дітей вбивати…
Про інтелект ваш кажуть недарма.
Убогі росіяни, вас не шкода,
Життя у вас нікчемне є й було.
Така уже в віках у вас природа,
Що там де ви — війна, біда і зло.
Та знищимо ми зло, його не буде
На нашій рідній, дорогій землі.
І житимуть у мирі наші люди,
А ви загнетесь у своїм кремлі.