Сьогодні прохолодно і дощить
І кажуть, що до вечора так буде.
Та час невпинно все кудись біжить
Й приймають все, як має бути, люди.
Бо це природа! Тут не повернуть,
Вона сама як хоче повертає.
То урагани смерчі нам несуть,
А то у небі ясно сонце сяє.
То вітер злісно все довкіл крушить,
Дерева вивертає і ламає.
А то от спокійнесенько дощить
І серед дня на сон нас нахиляє.
А я люблю в природі кожну мить,
І з радістю усе, як є, приймаю.
Бо ж нам у ній постійно треба жить.
Тож на природу я не нарікаю.
Люблю усе: і тихий вітерець,
Біленькі хмарки в чарівній блакиті…
Тоненький й дуже ніжний пагінець,
І дивовижні, надзвичайні миті.
А без природи нам і не прожить,
Бо нерозривна ми її частина.
Тому її нам треба всім любить,
Бо кожен з нас її вінець — людина.