Сьогодні час руйнації країни:
Скуповують всю землю й продають,
Нема належної освіти й медицини,
А урядовці підлі — далі йдуть:
Понищили і фабрики, й заводи,
Не та вже залізниця, що була.
А де наука? Де ті теплоходи?
Куди нас влада наша завела?
Куди не глянь, одна біда повсюди,
І економіка плететься у хвості.
У наймах по чужих країнах люди,
А на полях лиш бур’яни густі.
Село, колись чудове, вже зникає,
Ліси рубають всюди й продають.
Й народна пісня майже не лунає,
А люди збайдужіли зовсім… П’ють…
Так урядовці нищать Україну,
Ну, а народу наплювать на все.
Кирилицю ще змінять на латину
І нас усіх за вітром понесе.
Бо ще лишилися письмо і мова,
Що в нас найкрасивіша і одна.
Нам найрідніша, ніжна, світанкова,
А втратимо, то спустимось до дна.
Кому це треба? Це ж усім відомо!
Лиш владі, що країну продає,
І Україну знищує свідомо:
Десь по частинах, десь гуртом здає.
Долізла до писемності і мови,
Що ще єдиним рубежем була.
Національні знищує основи,
Які до цього просто не могла,
Та доповзла і прагне зруйнувати,
Й віддати на поталу ворогам.
Нас вигнати у нікуди із хати,
Але чому це байдуже всім нам?
Біда над нами воронням кружляє,
А ми, немов у летаргічнім сні.
Невже в нас волі й гордості немає,
Що нами правлять дурні навісні?