Сідає сонце. Ось і надвечір’я.
Стихає пісня пташки у гаях.
А в небі враз з’являються сузір’я
І темінь розповзається в кутках.
Усе стихає, люди йдуть до хати,
Бо поробили так багато справ.
Усім давно пора відпочивати…
А десь здалека місяць випливав
І сріблом заливав усе довкілля,
То ж молоді лишилися усі.
Роса упала на принишкле зілля
І засвітилася в неписаній красі.
То ж як таку чарівність пропустити
І як зануритись у тихий сон?
У час такий лиш жити і любити,
Як заглядає місяць до вікон.