От кажуть смертний гріх — це не суттєво,
Церковники придумали це все.
Хтось прочитав і вже забув миттєво,
А час все далі по життю несе…
І ні, щоб це якось обміркувати
Й подумати, які ж то це гріхи?
Й чи варто їх для себе наживати?
Вони ж не відлетять, немов птахи,
А вчепляться і будуть керувати
Твоїм життям і все не так піде…
Тому із цим не варто жартувати,
Бо потім вже не дінешся ніде…
По-перше це гординя, марнославство,
Нездатність бачити недоліки свої,
Бажання слави і постійне чванство,
І бути над всіма — бажань рої.
Користолюбство, скупість і жадоба,
А до духовності вже потягу нема.
Він тягне без розбору все до дзьоба,
Й в душі немає сонечка — пітьма…
По-третє — гнів і ненависть, та злоба…
Це те ще губить душу залюбки.
І пристає цей гріх, немов хвороба.
З ним просто так не впоратись, таки…
Ще є такий як хтивість, блуд, розпуста,
І задоволення бажань у дану мить.
З поняттями про мудрість там не густо,
Бо ж хочеться — це гірше, як болить.
Ще є зажерливість. Усе до рота пхає,
Усе, що бачить, хоче і гребе…
І тягне все, хапає і ковтає,
І навіть тінь з асфальту зішкребе…
А ще нудьга і лінощі, зневіра,
Які в провалля можуть затягти.
Цей гріх страшний і лютий, гірше звіра,
Себе від цього треба берегти.
І найстрашніша заздрість невблаганна,
Вона з’їдає душу, серце рве.
Сильніша і страшніша від вулкана,
Й постійно усередині живе…
І от скажіть, для чого вам це треба?
Жадоба, лінь, гординя, заздрість, хіть?
Щасливі будьте і летіть до неба,
Гнів, жадібність з собою не беріть.
Ці всі гріхи можливо побороти,
Ну, а простіше — просто не грішіть.
Живіть спокійно, гарно, без скорботи,
Йдіть по життю із сонечком в душі.