Лише розвиднилось, одразу й вечоріє.
Такий зимовий коротенький день.
Над нами небо казкою зоріє,
І темна нічка… Та не до пісень…
Та ми б співали, коли б мир був в світі,
Коли б то щастя йшло нам на поріг…
А зараз нам нема чого радіти,
Війна, розруха, заметіль та сніг…
В окопах мерзнуть воїни-солдати,
Ворожа зграя лізе кожен час…
І часом їм не можна ради дати,
Бо ще й ракетами вбивають нас.
Часами зброї нам не вистачає,
Нема кінця і краю ворогам…
Боєць наш часто долю проклинає,
І ту біду, яка дісталась нам.
А як би нам хотілось мирно жити,
Ми й власну зброю віддали в свій час!
Уміли з усіма людьми дружити.
Тоді ніхто не нападав на нас.
А ось сьогодні, не міста — руїни,
Лиш виє вітер поміж тих руїн.
Страшна біда прийшла до України,
І плаче мати, бо її там син…
І плачуть всі, біда і смерть повсюди,
І як здолати цей смертельний жах?
Хоч і втрачають часом віру люди…
Та жевріє надія ще в серцях,
Що переможемо і будемо радіти,
Що клятій раші прийде вже кінець!
Й щасливо будуть жити наші діти,
І радість буде рватися з сердець.