Життя проходить і якось минає,
А люди, наче, й забувають все.
Але у мить якусь все повертає
І у минуле знову нас несе.
Розбуджує усе що задрімало,
Вертає радість, біль, всі почуття…
І згадуєш, що вже забутись мало…
Таке от дивовижне те життя…
Пройде і ця війна, та горе й лихо,
Ми заживемо в мирній стороні.
І будуть гарні дні, і буде тихо,
Засяють ніччю зірочки ясні…
І жити буде значно цікавіше,
Й почнемо забувати ми війну.
Світитиме нам сонце яскравіше,
І мирну ми зустрінемо весну.
Але колись повернемося знову
До цього дня, як почалась війна
І хтось не стрів вже пору світанкову,
Бо щастя і життя взяла вона.
І сумно стане, серце нити буде,
Бо не повернеш вже, що відійшло.
Близьких і рідних пригадають люди,
Пошлють у небо їм своє тепло…
І пригадають радість, горе й тугу,
Усе, що доля в них забрала чи дала.
І чоловіка, друга і подругу,
І страх, і радість, і багато зла…
Та згодом, з часом вже не так пектиме,
Притупить горе час, пройдуть літа…
Життя у всіх по-іншому ітиме…
Та пам’ять все ж залишиться свята…